Каталог статей

Підручники, зошити, пустотливі учні, веселі дзвінки, перевірка щоденників, зустрічі з батьками, цікаві уроки, складні контрольні роботи - все це - моя улюблена робота! Я - Педагог!

Методика викладання математики—педагогічна наука про мету, зміст, методи, форми і засоби передачі учням математичних знань, про виховання в процесі навчання.

Початкова школа — перша ланка середньої загальноосвітньої школи. Вимоги, що стоять перед школою в цілому, визначають ос­новні напрямки роботи її початкової ланки, а отже, і навчальний план. Математика — один з обов'язкових предметів початкових кла­сів. І це не випадково. Визнання математики обов'язковим навчаль­ним предметом загальноосвітньої ніколи безпосередньо пов'язане з її роллю в науково-практичній діяльності людства. «Красунею» на­зивали математику стародавні індуси, а стародавні греки проголо­сили її «гімнастикою розуму».  

Ефективне викладення математики в початкових класах не можливе без пошуків нових шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів. Учні мають не лише засвоїти визначену програмою систему знань з математики, а й навчилися спостерігати об’єкти, явища, процеси, порівнювати їх, виявляти зв’язок між математичними поняттями, діями, величинами та їх відношеннями, навчитися міркувати, обґрунтовувати свої висновки, користуватися математичною мовою. Засвоєння основ математики в початкових класах вимагає великого розумового напруження, високого ступеня абстрагування й узагальнення, активності думки.

Багатьом учням математика здається нелегкою і мало зрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам’ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму, гальмує дальше розуміння нового матеріалу.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються в переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої самостійної роботи думки. Отже вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів. Підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями й навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності. 

Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається одне з найголовніших завдань школи – всебічний розвиток та виховання особистості. Через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку.

В цих рядках чітко вказується конкретний напрямок роботи вчителів початкової школи. Це, насамперед, навчити всіх без винятку добре читати, писати, рахувати, в кожного учня формувати вміння самостійно працювати з підручником. Основою всіх перетворень мають бути реальне знання дитячих можливостей та прогнозування потреб найближчого розвитку потреб особистості.

 Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності. Видатні педагоги А.Макаренко, В.Сухомлинський та інші про мудру владу пе­дагога в спілкуванні. "Мистецтво і майстерність виховання полягають у то­му, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини" (Сухомлинський В О.- Вибрані твори.-Т.2.-С.559).  

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.  

Зрозуміло, що методики, застосовані в педагогічній науці - це зрозумілі і виправдані на практиці шляхи до отримання певного результату, досягнення поставленої мети. А мета вже, власне, визначається особливостями розвитку суспільства - тими новими якостями, яких суспільство потребує від нових своїх членів. А оскільки педагогіка саме й покликана формувати підростаюче покоління, то розвинути в ньому нові якості - завдання для педагогів.

Нині через намічений перехід від індустріального суспільства до інформаційного, до кожної людини висуваються все вищі запити і тому, природно, в педагогіці виникають принципово нові підходи і розробляються нові методи.

В своєму короткому описі я хотів би повести мову про способи розвитку творчого мислення у дитини, запропоновані педагогом-новатором Борисом Павловичем Нікітіним.

Як уже велося в передмові, за останні кілька десятиліть значно зросли обсяги інформації, якими має оперувати кожен член суспільства, через це, очевидно, найважливіше тепер не просто ознайомити людину з певними фактами, знанням, продуктами людського духу, а навчити її мислити, структурувати інформацію і обирати її не хаотично, а цілеспрямовано. Ще дуже важливо розвивати в людини гнучкість розуму і дисципліну розумових процесів. Бо тільки тоді людина може відкрити щось нове, дотого незнане, якщо вона буде правдиво і критично підходити до кожної з ланок в своїх ланцюжках міркування.

За Нікітіним, в педагогічному процесі пропонується спиратися на кілька загальних направляючих засад, котрі відповідають тому, що написане вище і котрі я зараз спробую змалювати. 

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив чають процеси виховання, навчання І розвитку особистостіУ процесі становлення педагогіка структурно розвива лася як наука, що має свої закони та закономірності. Суть кожної науки виражено в законах. Тому теорія навчання і теорія виховання повинні бути системою закономірно стей. Щоправда, педагогічні закономірності мають свої специфічні особливості. Водночас педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає оперативно вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного проце су, і як мистецтво, яке потребує творчого натхнення вчи теля, майстерності педагогічного впливу.

Найоптимальніше, коли всі структурні елементи педа гогіки поєднуються. Знання педагогічної науки автоматич но не забезпечує успіху вчительської діяльності. Для практичної діяльності вчитель має не лише глибоко за своїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педа гогічного процесу. Тому вважають, що педагогічна прак тика базується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні вчителя, тобто на його мистецтві.

Навчання залишалось і залишається провідною частиною педагогічного процесу. Дослідження навчання в такому ракурсі є вкрай потрібним і актуальним.

Навчання як один з видів людської діяльності склада ється з двох взаємопов'язаних процесів — викладання й учення.

Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомлен ні нових знань, організації спостережень, лабораторних І практич них занять, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволо діння соціальним досвідом з метою його використання в практич ному житті.

Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

Проблема прізвиськ, ярликів, загальників набагато гостріша й серйозніша, ніж може здаватися на перший погляд. Це проблема змін, що відбуваються в людях унаслідок упливу інших людей. Вона належить до сфери всюдисущого соціального впливу на особистість, стереотипів сприйняття й оцінки цілої суспільної верстви або окремого індивіда.

Прізвисько може характеризувати належність людини до певного кола однодумців або просто дуже схожих людей за культурними, політичними, економічними й іншими ознаками. У кожному разі це – нав'язувана роль, яку ми тією чи іншою мірою приймаємо або відкидаємо. Так з'явилися "стахановці", "динамівці", "круті" тощо.