Крім загальних визначень і імен є особисті, призначені для конкретної
людини. Люди дають одне одному прізвиська, особисті оцінки, часто не
усвідомлюючи їхньої шкідливості. Даючи персональну оцінку, ми
висловлюємо свій настрій, власні очікування, емоційне ставлення до самої
людини, до того, що вона зробила чи робить: "дорогенький", "гидкий
хлопчисько", "зайчик", "непосидько" .
Як відомо, особливо легко приживаються образливі прізвиська в
школах. "Корова", "потвора", "козел" та інші не така й рідкість у
дитячому середовищі. Не завжди шкільні вчителі схильні серйозно
проаналізувати рівень невинності або шкідливості того чи іншого
прізвиська. Буває, що несимпатична емблема "прикрашає" людину рік у рік,
переносячи гіркий досвід у доросле життя. Так, "рюмса" та "плакса" Олег
у 17 років, як і раніше, по-дитячому боявся вийти на вулицю, щоб не
почути глузування й не одержати по шиї від хуліганистих ровесників. Йому
постійно здавалося, що хтось сміється над його незграбністю,
безталанністю, що всі помічають його сором'язливість і боязкість, а в
декого й руки сверблять. Довелося докласти чимало зусиль, зокрема й
психотерапевта, щоб допомогти юнакові позбутися хронічних переживань,
повірити в себе, почати поважати в собі людину, чоловіка.
Не безневинні й хвалебні, улесливі, "солодкаві" прізвиська, які
людина отримує як нагороду, подарунок за примарні або справжні заслуги
чи переваги. Чим, приміром, краще від "зайчика" прізвисько "красуня"?
Ставши дорослою, вона може виявитися не готовою адекватно сприймати
критику й зауваження ровесників і людей старшого віку, стане
недоброзичливою, зарозумілою, нещирою, з гіпертрофованим відчуттям
власної винятковості. А що станеться з "професором", коли він
провалиться на вступному іспиті в престижний ВНЗ і почне розвантажувати
на ринку ящики з олією та майонезом? Критичний погляд на себе, правильна
оцінка своїх чеснот і недоліків, усвідомлення себе самостійною
особистістю, вільною від будь-яких зовнішніх оцінок, допоможе реагувати
на такі життєві колізії з меншою шкодою для себе.
Штучне підтягування до вищого або нижчого, вершини або дна,
прекрасного або потворного впливає на розвиток самооцінки спочатку
дитини, а потім і дорослого. Нависаючи над особистістю, прізвисько,
клеймо пускає глибоке коріння в її структуру, руйнуючи, спотворюючи,
перекручуючи нормальний розвиток.
Психолог Мухіна радить повністю уникати узагальнень, заохочувати
або критично ставитися до конкретної дії, окремого вчинку, а не
навішувати ярлики на особистість у цілому. І тим паче не приживляти їх
методично й регулярно доти, доки людина перестане сама себе впізнавати й
почне жити чужими думками, чужими ідеями, а можливо, і чужим життям.
Таких неважко схилити і до протиправних дій, і до наркотиків, і до
алкоголю, і до якоїсь релігійної секти.
Проте в окремих випадках скористатися визначенням, приміром,
заохочувальним, не тільки виправдано, а й просто необхідно. "Але, ти й
дужий!" – говорить мама, підбадьорюючи хворобливого сина під час
спортивних занять. Тут, як і в багатьох інших випадках, потрібна міра,
щоб не перетворити людину на залежну, безвольну. Для сильнішої людини
прізвисько може стати додатковим стимулом для особистісного росту, для
подолання власних недоліків, ґанджу до перегляду своїх людських рис,
протестом проти будь-яких обмежень, механізмом захисту власного "Я". Для
слабкого прізвисько може стати початком падіння, краху, утрати віри в
себе, у свої можливості, у свій талант, отже – і втрати власної
індивідуальності. Людина, перебуваючи під тиском зовнішньої оцінки, ніби
перестає робити власний відповідальний вибір, замінюючи його роллю,
якої від неї чекають. "Я – поганий. Отже, чинити добре необов'язково.
Яким мене бачать, таким я є!, – каже підліток, який не навчився
спиратися на власну оцінку. Як і наскільки сильно впливає на нас авторитетна зовнішня оцінка? Цим
питанням зацікавилися психологи та провели такий експеримент. Його
учасникам запропонували глибинний психологічний тест. Із його
результатами, незалежно від того, "погані" вони чи "хороші", ознайомили
половину піддослідних. Виявилося: у тих, які "пізнали себе", різко (хай і
тимчасово) знизилася спроможність розв'язувати абстрактні завдання, що є
основою творчої активності людини. Така активність необхідна для
ефективного владнання повсякденних життєвих ситуацій. Причиною її
зниження стало те, що людину було переключено на подолання когнітивного
дисонансу – наявності взаємовиключних альтернативних поглядів на себе.
Таким чином, піддослідний зі стану творення свого життя перейшов у стан
неконструктивного захисту. Показово, що найбільше постраждали від
інформації саме ті, хто не вмів спиратися на власну думку про
себе. За прізвиськом, клеймом, ярликом не видно особистості в цілому. У
цьому їх особливість. Нерідко прізвисько характеризує якусь окрему рису
людини або особливість її зовнішності. Хлопчика з ластовинням, швидше
за все, назвуть конопатим або рудим, а того, що повільно метикує, –
загальмованим. У кожному разі прізвисько неспроможне охарактеризувати
людину в усій її повноті. Найкращим звертанням, що виключало би будь-які
оцінки, можна вважати ім'я, дане людині при народженні. Таку корисну
звичку – називати іншого на ім'я – треба виховувати з дитинства.
Формуючи цим у дитини вміння не піддаватися спокусі надміру сипати
дотепами, бажанню покепкувати, образити, принизити іншого, підкорити
його собі або групі і, таким чином, знеособити, позбавити найціннішого –
"Я" в усьому його розмаїтті й цілісності.
Ніхто не має права на маніпуляцію людиною, її свідомістю. Але це
трапляється. Той, хто бере на себе право сказати нам "Ти хороший!", ніби
обстоює цим і своє право сказати "Ти поганий!". Тож необхідно кожній
дитині дати можливість самій ставити собі оцінки, похвалити, а коли
треба, то й покарати себе. Довіряти більше собі, а не іншим, хоч би
якими авторитетними вони здавалися. І звісно, бути чесним перед собою,
формувати власну життєву позицію, стійку самооцінку, уміння відкинути
сторонню пагубну думку, як здоровий міцний організм відторгає чужорідне
тіло. Тоді можна поважати самого себе, свою гідність, право на
інтерпретацію власних учинків і свого життя. Тоді і клаповухість, і
чарівні очі, і заїкуватість іншої людини сприйматимуться лише як частина
її безмежної й бездонної людської сутності.
Можливо, тоді стане менше образливих прізвиськ, а в шкільному
середовищі лунатимуть тільки гарні українські імена. Висновки
Прізвиська школярів – це значний сектор антропонімічного
простору, який за кількістю іменувань відстає хіба що від прізвищ.
Проблема прізвиськ, ярликів, загальників набагато гостріша й серйозніша,
ніж може здаватися на перший погляд. Це проблема змін, що відбуваються в
людях унаслідок впливу інших людей, а тому вона може слугувати
предметом вивчення не тільки для мовознавців, але й психологів.
Прізвисько – неофіційне найменування людини, що використовується у
вузькому колі спілкування і вказує на певну особливість його носія, чим
відрізняє його від усіх інших.
Усі прізвиська прийнято класифікувати за їх носієм. Таким чином
можна визначити три види прізвиськ: 1) індивідуальні; 2) сімейно-родові;
3) колективно-територіальні. Серед них "найпродуктивнішими" є
індивідуальні прізвиська. Спостерігається такий парадокс: колись
прізвиська були підставою для творення прізвища, а тепер навпаки: багато
прізвиськ – це перероблені прізвища.
Прізвиська виникають у невеликих замкнених колективах, де люди
постійно спілкуються; там прізвисько виразно вмотивоване. Місцем, де
прізвиська бурхливо виникають, видозмінюються і зникають, є школа. Те,
що варіанти імені при всьому їх багатстві, все ж обмежуються нормою,
діти відчувають інтуїтивно, а тому їх намагаються відійти різними
способами від "набридлого" – свого чи чужого імені.
Щоб дослідити механізми дії прізвиську у шкільному середовищі,
проведено анкетування учнів різних вікових груп. За даними анкет
зроблено спробу класифікувати шкільні прізвиська за джерелом утворення:
1) видозміна імені, прізвища (47,3%);
2) за зовнішніми ознаками (34,5%);
3) за вчинками, поведінкою, звичками, рисами характеру, після
незвичайної життєвої ситуації (7,7%);
4) за національними особливостями (1,9%);
5) за вподобаннями (2,6%).
Найдовше тримаються прізвиська, в яких переплітається кілька
мотивів: і прізвища, і ознака за зовнішнім виглядом чи характером.
Найчастіше воно настільки влучне, що "приклеюється" до його носія на
роки.
Прикро констатувати, що з 263 опитаних учнів 53% мають
прізвиська. Хоча принагідно зауважимо, що 69% школярів ставляться до
прізвиськ категорично негативно: прізвисько ображає гідність людини.
Деякі з учнів (27%) вважають більшість прізвиськ необразливими, бо вони
жартівливі і виділяють людину. Є й такі (4%), які не вбачають у
прізвиську нічого негативного, не вважають його образливим. Причиною
цього, на нашу думку, є низька мовленнєва культура.
За прізвиськом, клеймом нівелюється особистість. У цьому їх
головна особливість. Нависаючи над особистістю, прізвиська пускають
глибоке коріння в її структуру, руйнуючи, спотворюючи, перекручуючи
нормальний розвиток. Водночас прізвисько відрізняє людину з усього
колективу, не повторюється серед носіїв так часто, як ім’я, може
вказувати на переваги та недоліки особи.
Проте, лише правильно назване ім’я і прізвище, що позитивно
сприймається школярами, забезпечує дитині почуття власної гідності,
впевненості в собі, дають змогу підтримувати її прагнення до визнання.
Тому найкращим звертанням, яке виключило б будь-які оцінки, можна
вважати ім’я, дане людині при народжені. Таку корисну звичку – називати
один одного на ім'я – потрібно виховувати з дитинства, починаючи із
шкільного навчального колективу. Тоді зі школи випускатимуться справжні
особистості, готові до дорослого життя та творчості на благо нашої
Батьківщини.
|
