Стратегії індивідуалізації навчально – виховної роботи з дітьми
З урахуванням спрямованості роботи на втілення принципу індивідуалізації виховання і навчання виділено такі види діяльності: фронтальний, парціальний, групоцентричний, індивідуальний. Фронтальний – характеризується спрямованістю на використання фронтальних форм роботи, бачення лише вікових особливостей розвитку даної групи дітей без урахування індивідуальних відмінностей, орієнтацію на типові програми, однаковий для всіх дітей зміст навчально – виховної роботи, стандартні методи роботи та прийоми. У роботі використовується одноманітний матеріал, відсутні осередки для під групової та індивідуальної діяльності дітей. У спілкуванні з дітьми переважають монологічні, авторитарні тенденції. Можливості для самостійного виробу дітьми виду діяльності, матеріалів, ролей майже відсутні. Парціальний – часткове використання прийомів індивідуального підходу. Переважають авторитарно – дисциплінарні методи та прийоми навчально – виховної роботи, але зустрічаються окремі прояви індивідуального спілкування, наявні варіанти ігор, посібників, роздаткового та демонстраційного матеріалу. Групоцентричний – розподіл дітей на умовні підгрупи, створюються осередки для під групових ігор, занять, наявні різноманітні матеріали для навчально – виховної роботи. Індивідуалізований – це повага до індивідуальних, національних, культурних відмінностей. Для педагога кожна дитина неповторна та унікальна. Вчитель не “впливає” і не “формує”, а співпрацює та веде діалог, допомагає в самореалізації кожної дитини. Користується не типовими, стандартними для всіх змістовними орієнтирами, а варіативними, індивідуально створеними моделями. Варіює методи та прийоми, постійно працює над створенням динамічного мобільного розвивального середовища, віддає перевагу методам спостережень, бесід. Турбується про те, щоб діти також спостерігали, експериментували, творили, фантазували, вигадували, багато говорили, діяли. Такий педагог хороший слухач, вміло формулює відкриті навідні запитання, підводить до самостійних висновків, звертає увагу дитини на важливі явища та факти, охоче підключає до того, що цікавить дитину. В разі потреби використовує індивідуальні заняття як форму навчання дітей, не відмовляється від групових та фронтальних занять. Постійно насичує повсякденний побут дитини корисною пізнавальною інформацією. Любить грати з малюками, бути з ними, спостерігати, говорити. Для досягнення наступності в процесі розвитку дитячої індивідуалізації потрібно забезпечити єдність провідних принципів роботи: принцип індивідуального підходу – постійне вивчення та урахування індивідуальних відмінностей дитини; принцип гуманістичної спрямованості – безумовне прийняття особливостей дітей та батьків, їх підтримка та розуміння, відмова від насильства будь – якого виду, надання можливостей вибору; принцип балансу – оптимальне співвідношення процесів розвитку та саморозвитку, різних форм, методів і прийомів освітньо – виховної роботи; принцип цілісності, інтегрованості дитячої індивідуальності, принцип поєднання індивідуального та соціального, принцип відповідності розливального середовища особливостями індивідуального та вікового розвитку дітей. Значний вплив на результативність з розвитку дитячої індивідуальності, зміцнення процесів індивідуалізації, соціалізації та універсалізації особистості здійснює узгодження діяльності вчителя, вихователя, психолога, співпраця з батьками, прагнення до співтворчості, взаємодії, активного спільного пошуку відповідних до особливостей психофізіологічного розвитку кожної 6 – річної дитини рішень, цілеспрямованого саморозвитку, самовиховання і самоосвіти.
