Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.
Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить
учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня
підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.
Урок має такі особливості:
— є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу,
під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;
— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та
за обсягом навчального матеріалу;
— на відміну від інших форм організації навчання є постійною
формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і
навичок;
— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони
вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;
— є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу
використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та
індивідуальну навчальну діяльність учнів;
— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування
великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування
колективу дітей;
— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості
(активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому
розвитку учнів1.
У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно
від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють
уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи
учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки
первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять,
виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки
повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані
уроки.
Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є
класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в
загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук).
Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість
типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:
1) урок засвоєння нових знань;
2) урок формування вмінь і навичок;
3) урок застосування знань, умінь і навичок;
4) урок узагальнення і систематизації знань;
5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;
6) комбінований урок.
Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів
або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці
елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).
В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку.
Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на
його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення,
узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама,
то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів
структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних
завдань на кожному його етапі.
Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку,
визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна
забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань,
активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові
навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які
використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен
враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми,
конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості
учнів тощо.
ІІ. ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКУ
Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього
вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і
безпосереднього.
1.Попередня підготовка до уроку
Передбачає вивчення навчальної програми; її пояснювальної
записки, змісту самої програми, усвідомлення мети і завдань навчальної
дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Учитель
знайомиться з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною,
педагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших
учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з
цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для
здійснення міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних
навчальних дисциплін.
Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на
вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з
урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет
навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна
програма є календарним планом роботи вчителя з предмета.
До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему
уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту
матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з
конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі курсу. Водночас
продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в
учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивчених раніше
розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий
матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що
вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу
краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як
пов'язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити
зв'язки з іншими навчальними предметами; які нові знання має повідомити
вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і
творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу &
організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати
варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами
вплинути на емоційні переживання школярів; як завершити роботу з теми і
домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою
знання, а також набули відповідних умінь та навичок.
Під час попередньої підготовки до уроку вчитель повинен
ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути
навчальні діафільми та кінофільми, прослухати звукові посібники та ін.
Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і
лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід
придбати або виготовити.
Важливе питання попередньої підготовки до навчального процесу в
конкретному класі — вивчення стилю викладання у ньому інших вчителів,
ознайомлення з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, до
навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в
обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій.
Така загальна підготовленість дає змогу вчителю продуктивніше
готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В.
Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.
|