У раньому віці дитина добре запам’ятовує своє ім’я. Воно одночасно
представляє її індивідуальність іншим та дарує її самій дитині. Ім’я
відображає національну належність дитини, виступає мірилом його
соціальної захищеності, є визначальним фактором у надбанні
індивідуальності. Воно відрізняє дитину від інших і одночасно вказує на
її стать (як правило, дітям не подобаються імена, які можуть належати і
хлопчикам, і дівчатам), тому в таких випадках частіше вживаються
прізвиська. Коли в колективі є кілька людей з однаковими іменами, то
ймовірність виникнення прізвиськ зростає. Дитина пізнає своє ім’я в
спілкуванні з іншими раніше ніж прізвище. Ім’я індивідуалізує дитину і
одночасно ідентифікує її з певною культурою. Проте, у наш час дуже
поширеним стали імена з інших культур.
"Як тебе звати?" – одне з перших питань до дитини, коли дорослий
або одноліток вступає у спілкування з ними. Дитина дуже рано ідентифікує
себе зі своїм іменем і не уявляє себе поза ним. Можна сказати, що ім’я
людини знаходиться в основі особистості. Дитина відстоює право на своє
ім’я і протестує, якщо її називають іншим іменем або прізвиськом Хоча
нерідко дитина, навіть і дорослий, представляється іним іменем, яке йому
подобається більш ніж особисте.
Ідентифікація з власним іменем виражається в особливій
зацікавленості до людей, які мають таке саме ім’я, до героїв
літературних творів. У цьому випадку дитина гостріше переживає події, що
відбуваються з тезкою, з цікавістю ставиться до його долі. Все, що має
відношення до імені дитини, набуває для неї особливого, особистісного
сенсу.
Важливість імені для формування особистості дитини не можна
переоцінити. З імені починається звертання до неї, заохочення чи
осудження її за недозволені дії. З власного імені дитина раннього віку
починає своє спілкування з тим, хто її оточує, коли оволодіває мовою
настільки, що може висловити свої бажання та дати оцінку своїй
персоні. В дошкільному віці дитина починає усвідомлювати, що вона має
індивідуальне ім’я. При нормальних взаєминах у родині, вона любить своє
ім’я, тому що постійно чує ніжне звертаня до себе. Їй подобаються всі
домашні варіанти її дитячого імені, вона вже знає, як її будуть
називати, коли стане дорослою. "Мене зараз звати Мітя, коли був
маленьким звали Мотя, а коли виросту, мене будуть називати Дмитро
Борисович", – із задоволенням пояснює п’ятирічний Дмитрик метаморфози
свого імені протягом свого життя . Завдяки своєму імені та займеннику "Я", дитина вчиться виділяти
себе, як особу. Ім’я набирає особливого, особистісного сенсу. Воно
дозволяє дитині вирізняти себе серед інших, сприймати як індивіда.
У дошкільному віці дитина осягає цінність імені, через
утвердження своєї гідності. Ім’я і гідність починають поєднуватись у
самосвідомості дитини через казки, легенди, пісні, а також через реальні
відносини з іншими людьми. Відбувається цілісне включення у
самосвідомості дитини імені та духовної індивідуальності.
Тонка ідентифікація з дитиною, що виражається в способах
звертання по імені, забезпечує його особисту стійкість, дає змогу
підтримувати дитину в її прагненні гідного ставлення до неї. Коли дитина приходить до школи, вона гостро рефлексує на те, як
реагують однокласники на її домашнє, дитяче ім’я. Якщо вона помічає
іронію, насмішки, то зразу ж намагається змінити дискомфортні ситуації,
пов’язані з реакцією на її ім’я. Дитина просить родичів називати її
якось інакше. Прохання, безперечно, варто врахувати.
Одночасно, якщо однолітки приязно промовляють ім’я дитини, вона
відчуває глибоке задоволення ним і самою собою.
Саме в школі у процесі постійного спілкування з однолітками,
дитина починає цінувати доброзичливе ставлення до себе, що виражається у
тому, як до неї звертаються. Свою приязнь дитина намагається висловити у
такий же спосіб: вона вчиться привітно звертатися до інших на ім’я.
Ціннісні орієнтації на ім’я стають нормою життя. Одночасно, вступивши до
школи, дитина повинна прийняти ще інший тип звертання до себе –
вчитель, а згодом і діти можуть її називати за прізвищем. Прізвище – це успадковане, сімейне (родове) наймення, що дається в
офіційній обстановці до особистого імені. Дитина, яка звикла до свого
власного імені, спочатку відчуває деяке напруження від того, що не чує
звичного для неї звертання. Однак, спостерігаючи всезагальність
звернення за прізвищем, особливо з вуст учителя, приймає таку форму
звертання. Звичайно ж, для дитини завжди важливо, якщо разом із
прізвищем називають її ім’я. Прізвища відображають історію соціальних відносин людей: одні
прізвища милозвучні, а інші викликають реакцію насмішок, яка виникає у
результаті сформованої чутливсті до мовних явищ. Деякі прізвища стають
для дітей смішними, тому що співпадають з назвами професій, предметів,
тварин.[6; 286]
Перед учителями стоїть соціальне завдання: підготувати бесіду з
дітьми про походження тих чи інших прізвищ і попередити можливість появи
образливих прізвиськ.
У дитячій шкільній культурі часто виникає фамільярна манера
звертатись один до одного: Васька, Машка і т.д. Часто це стає деякою
дитячою культурою, нормою взаємин. Коли діти зовні перестають реагувати
на приниження своєї гідності. У цьому випадку вчителеві потрібно
звернути увагу на те, як звертаються діти один до одного.
Лише правильно назване ім’я і прізвище, що позитивно сприймається
школярами, забезпечують дитині почуття власної гідності, впевненості у
собі, дають змогу підтримувати її прагнення до визнання. Ім’я – це особиста назва людини, що дається їй в першу чергу
після народження; знак, який дозволяє зарахувати людину до певного
соціального прошарку, етносу, місця в суспільних відносинах, статі. Це
стержень особистості, який протягом життя формує та індивідуалізує її.
Самопізнання людини залежить від її ідентифікації із своїм
особистим іменем, яке має важливе значення і сенс для його носія. Сучана доросла людина із цивілізованого суспільства неформально
ставиться до свого імені, хоч і добре розуміє його знакову сутність.
Виходячи з певних обставин, людина може змінити ім’я, але в буденному
житті люди роблять це дуже рідко.
Багаточисленні факти свідчать, що впливає на зміну людиною свого
імені зміна середовища. Переважають два способи такої зміни імен: 1)
калька, тобто передача попереднього етимологічного значення засобами
іншої мови, - українка Надія у Венніпезі (Канада) змінила ім’я на Хоуп
(анг. Hope "надія”); 2) Жертвування, навпаки, етимологічним значенням,
знайшовши слово з іншої мови, що подібно звучить, - українець Макогон в
Каноді став Мак-Магон на ірландську манеру, а Атонишин перетворився в
Інтонейшн (англ. "інтонація”).
У цих випадках перемістився сам носій, переселився з однієї
країни в іншу. Насильницька зміна імені призводить людину до особистістної
кризи. Так, кампанія зі зміни імен так званих турецьких болгар і циган,
що проводилась у 80-ті роки, призвела до особистістних криз багатьох
людей, які пройшли через це випробування. Вони стали почувати себе
іншими особистостями і втрачали перспективу життя. Особисте ім’я – пароль, що визначає належність носія до того чи
іншого суспільного прошарку. Цим і пояснюється існування паралельних
систем особистих імен, навіть при наявності однієї, офіційної,
обов’язкової для всіх. Такі парарельні системи є різноманітними. Адже
будь-який член суспільства належить до багатьох спільнот, які
перетинаються: як кожен громадянин, він має прізвище, ім’я, по-батькові,
але поруч з цим, будучи письменником, актором, чи журналістом, він
матиме псевдонім. Крім того, якщо він сім’янин, то дружина чи діти
називають його не за ім’ям і по-батькові – в нього є ще й домашнє ім’я.
Колишні ж шкільні друзі називають його шкільним прізвиськом .
Варто зауважити, що прізвиська, які "приклеюють” школярі своїм
однокласникам і вчителям, доволі рідко залишаються секретом, та їх і не
дуже приховують, а швидше навіть навпаки. Вони потрібні як умовний знак
певної маленької замкнутої корпорації.
Є серед цих ярликів необразливі, а є й такі, що боляче ранять,
змушують перебувати під впливом постійнодіючого стресу, тим самим
завдаючи непоправної шкоди здоров'ю.
| 
