Вихователь, який не затискує, а визволяє,
не пригнічує, а підносить, не мне, а формує,
не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує,
переживає разом з дитиною багато
натхненних хвилин.
Януш Корчак.
Найбільша турбота вчителя - олюднення середовища навколо кожної дитини. Учитель є співробітником Бога, його помічником у створенні людини.
У школі Життя, – а саме такою є гуманно-особистісна школа, - не було поганих і відсталих дітей. Через співробітництво з учителем тут долаються бар»єри. Коли зустрічаємо дітей, кажемо: «Ми чекаєм вас». Виявляємо цікавість до радощів і смутку дитини.
Вчити, виховувати, розвивати дитину важко, але й радісно водночас. Напротязі чотирьох років на очах у вчителя, наче квіточка, розвивається дитяча особистість. Школяр набуває знань, умінь, досвіду, навчається спілкуватися, оцінювати себе та інших у сприятливих умовах стає дедалі кращим і кращим.
В.О.Сухомлинський писав, що влада педагога над особистістю учня дуже велика, і вона має бути мудрою. Він розповідав про одного вчителя, який насолоджувався своєю владою. У результаті одні діти були зламані, інші ставали грубими, залишаючись незламними. І всі разом дружно не любили вчителя.
Сприймати дітей такими, якими вони є, без поділу на «любимчиків» і «нестерпних хуліганів», водночас створювати умови, щоб вони ставали кращими , - це вияв педагогічного гуманізму. Треба виховувати в собі терплячість, уміння не піддаватись роздратуванню через неслухняність дітей. Неприпустимо переносити на учнів своє незадоволення світом, своїм життям або їхніми батьками.
Гуманність учителя не означає, що він невимогливий, непослідовний, дає доручення і не перевіряє. Гуманний учитель природно, ненав»язливо виховує дітей на позитивних прикладах, враженнях, почуттях.
Якщо розглянемо аспект «вчитель-учні», то звернемо увагу до способів індивідуалізації спілкування, ставлення до дисципліни, засобів оцінювання і виховними можливостями, до реалізації виховного потенціалу уроків.
Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір»я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити в ній спочатку людину, а потім уже учня.
Натхненно звучать для вчителів положення Гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі, який, розвиваючи думки своїх попередників, говорить, що «шлях до серця учня – це чисте серце вчителя». Учитель має бути професіоналом і романтиком, щоб зберегти у дітей сприймання уроку якомога довше.
Величезну роль у гуманізації навчально-виховного процесу відіграє оцінювання вчителем результатів роботи серед своїх вихованців. В.О.Сухомлинський вважав, що «оцінка має яскраво виражений моральний смисл, У ній закладений стимул, під впливом якого в дитини повинно утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою. Завдяки оцінці дитині має бути не байдуже, якою людиною її вважають люди – працьовитою чи недбалою. Цей вплив оцінки стає виховною силою тільки за тієї умови, коли оцінка гармонійно зливається з внутрішніми духовними силами дитини. Оцінка стає в руках учителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за небажання. Ще гірше, коли незадовільна оцінка ставиться дитині за невміння вчитися: звикаючи до думки, що вчитель вважає її ні до чого не здатною, дитина обманює, лицемірить».
Відвідуючи семінари, які проводив Ш.О.Амонашвілі, я більше уваги почала приділяти гуманній педагогіці. Діти в класі стали добрішими один до одного. Хворим дітям пишуть листи і чекають їх видужання, малюють їм малюнки, відвідуємо хворих. Завжди хвалю дітей за правильні відповідь, за посмішку, граємо в різні ігри, веселимось. Дарую дітям уроки, у яких в цей день день народження, а діти свої малюнки, співають, декламують вірші.
На уроках допускаю помилки, даю дітям можливість виявити їх і виправити. Дякую за сприяння.
Якщо урок не викликав у дітей задоволення, вибачаюсь перед учнями.
Одного разу до класу на уроці читання забіг сіренький котик. Діти затихли і здивовано дивились на нього. Я запропонувала дітям назвати котика. На перерві вони годували його. Були дуже раді.
Учні нерідко вигукують на уроках, а щоб зняти напругу, діти відповідають групками, хором, спочатку хлопчики, потім дівчатка. Ми гратимемо в гру «Сигнал». З першої і другої групи вийдуть дівчатка, імена яких починаються на одну з букв назви гри.
Гру «Злови карасика» почнуть ті, хто вже вміє плавати. От я дозволяю вірш прочитати тому, хто прийшов до школи перший.
Гуманний учитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо і впевненно: «Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом»,
«Я певна, завтра всі лускатимуть ці приклади як горіхи», «Вам, діти, буде непросто розібратися у завданні, але ви все здолаєте».
Тільки так – з вірою в учня і з підтримкою його зусиль – можна «Олюднити», вмотивувати стосунки в навчально-виховному процесі, адже «навчання – не механічна передача вчителем знань учневі, а складні моральні відносини» (В.О.Сухомлинський).
Гуманізація навчального спілкування, домінування діалогу, стимулювання внутрішньої активності учнів, ситуації вільного вибору, природність і щирість учительських слів і жестів є обов»язковими умовами повноцінного навчання, виховання і розвитку кожної дитини.
| 
